Історія про те, як Підзалупний насрав логотип.

Одного разу Підзалупний прокинувся від пекучого болю в задниці. Це просилася на білий світ проковтнута вчора цілою запліснявіла проскурка, привезена на початку 2010-х років з одного законсервованого підрозділу рпц в Україні. Проскурку він довгий час зберігав як цінну реліквію, бо на неї кашляв цілий медведчук під час відвідин означеного осередку руського міра. Від мертвечукових слюнєй проскурка закам'яніла і на ній заколосилася огидна зелена пліснява. Але дурень багатів думкою про те що рано чи пізно хуйловське військо доб'є Україну, посадить в президентське крісло мертвечука і ця проскурка стане чимось на зразок квитка члена вкп(б) з 1905 року, перепусткою в дивний новий світ, де нема ненависних бандьорів і уніатів, а є неосовок, руський мір, скрєпи, традиційні ценності, канонічєське православіє (те, яке весь цивілізований світ знає як сєргіанство). Вона могла пролежати ще надцять років, але вчора Фофудья заштовхав її собі в стравохід на честь знаменних подій які назрівали в його житті.

Він задумав відокремитися. Це була ідея фікс всього його мерзенного життя.

Підзалупного чмирили всі і завжди. А він завжди і на всіх жалівся, бо з дитячого віку був переконаним і утвердженим засранцем. З нього ржали, а він жалівся ще більше, смердів на всю округу і люто мріяв відокремитися. Ще коли він був сопливим пиздюком і ходив під стіл пішки, там (під столом) його мовчки пиздив лапою кіт, і Сиргійко вилітав з-під стола як сране відро, об яке зі всього розмаху зачепилася дебела колгоспниця. В школі Сирожою з першого дня бридилися, бо він не любив водних процедур і смердів. Не розуміли мене в школі, - скиглив він одного разу в київському KFC, осоловівши від півлітра пива і згадував що підлітком любив слухати Михайла Поплавського, Павла Зіброва і Таїсію Повалій, а не всякий богомерзький рок, за що його (нашого підзалупного персонажа, а не зіброва) принизливо принижували однокласники. А він розмазував соплі, жалівся і хотів відокремитися від ненависних йому спритніших і сильніших хлопців, від двора, де його примушували жерти каку старші дітлахи. Від школи, де йому ліпили на спину напис "плюнь на мене, я не можу без вологи" і здавлено ржали з лузера всім класом. Армія з гівнюка людину теж не зробила - добряче замісила і висрала в доросле життя вже сформованим уйобком. Дивно, але яимось чином йому вдалося все-таки дізнатися, як можна користуватися членом окрім як сцяти з нього - і в його житті з'явилася друга половинка. Що можна робити з воцирковленою в московську циркву, страшною і рапатою на пиздаку бабищою, окрім як разом читати акафіст - загадка що не має відповіді. Та вочевидь Підзалупному спільне читання акафістів сподобалося. А половинка, швидко розібравшись, що такий трахтурець пропадає в місті без діла, оженила його на собі і переселила в хлів, тобто в приватний сектор. Не в елітний, правда, а звичайне гетто совєцької забудови з городом і без зручностей. Побутові зручності Сирожові були не принципові, він міг і під кущем справитися, але за одним його рабська душа таки страждала.

В старшому шкільному віці хтось показав йому оті ваші Інтернети. Для чого - хз, важко сказати, але він так приохотився ходити в облаштований в приміщенні дитсадка комп'ютерний клуб і качати там з інтернетів голих тіток, що без цього вже не уявляв собі життя. Переселившись з одних єбєнів в інші, він з подивом виявив що не всі єбєня однакові, бо є такі в яких нема навіть комп'ютерного клубу в дитсадку. Йому тут же захотілося відокремитися від цього вошивого кутка, але замість цього він покірно пішов копати города, бо настала пора садити картоплю.

На ранок підзалупний вже знав що має робити. Він твердо вирішив десь розжитися довгим дротом, таким щоб його вистачило з так званого гепезе до його нинішнього кубла в дурнівському мікрорайоні. І по цьому дроту провести собі голих тьотьок прямо в ліжко. План, одначе, мав один суттєвий мінус - наш поцієнт не знав де взяти такого дрота, а без дрота всі його плани ризикували накритися пиздою. Отож він наплів своїй хуйлєшисі що йде жалітися в міліцію на сусіда, який - дуже вдало - напередодні голосно слухав музику, а коли наш терпило пішов до нього жалітися що музика збиває його з читання акафісту, сусід мовчки дав йому ляща і підкріпив таким підсрачником, що Сирога з мало що не надзвуковою швидкістю подолав відстань в кількадесят метрів і зупинився тільки завдяки бетонній освітлювальній опорі. Наплів і пішов питати в людей де йому взяти такого дрота.

На свою біду, люди в основному не позбавлені емпатії. На біду, бо коли по життю зустрічається сволота, цей факт на лобі ніколи не зазначений. Тож коли він бродив містом і допитувався в перехожих - як йому протягнути інтернети аж так далеко, йому вперше в житті пощастило. Він зустрів таки людей, які - закономірно - поржали з його дурної ідеї, але таки взялися зробити з нього людину. Забігаючи в майбутнє: потім він їм віддячить у властивій всім засранцям манері - насре і с'їбе в свій дурнівський куток, звідки ще довго смердітиме, бо так влаштоване наше життя - гівнюк може тільки підісрати, насрати і зіпсувати повітря.

(далі буде)